До нас уже завітав 2019 рік. А це означає, що прийшов час для тих фільмів, які, волею дистриб’юторів, не добралися до нас минулого року. Серед них опинилося і продовження культового фільму 60-х років, яке на Заході вийшло ще під різдвяні свята, — «Мері Поппінс повертається».

Для початку спробуємо зрозуміти: хто така Мері Поппінс? Це головна героїня розповідей дитячої письменниці Памели Треверс. За фахом, вона є нянею, яка, між іншим, володіє чималим набором чарів і готова провести слухняних всередину якого-небудь малюнка. Про неї, ще у 20-му столітті, зняли два фільми: однойменний діснеєвський, що вийшов у 1964 році, та радянську телевізійна постановку «Мері Поппінс, до побачення!» 1983 року. Думаю, казати, яка з цих двох версій відоміша серед населення нашої країни, не потрібно. Проте слід згадати, що американська версія свого часу була справжнім хітом, який у 2013 році записали до Нацреєстру фільмів Сполучених Штатів. Історію створення американської екранізації навіть показали у фільмі «Порятунок містера Бенкса».

Розмови про продовження велися ще з того часу, як оригінальна картина досягла комерційного успіху, зібравши понад 100 мільйонів доларів у домашньому прокаті. І це попри те, що на зйомки витратили всього 6 мільйонів. Але пані Треверс не дала дозволу на продовження. Вдалося домовитися лише з родичами письменниці аж у 2015 році. На пост режиссера поставили Роба Маршала, який відзначився фільмом «У темному-темному лісі». А на головну роль запросили Емілі Блант, якою, мабуть, і планували заманювати людей у кіно.

Щодо сюжету. Нехай оригінальний фільм вийшов аж 55 років тому, та від його подій минає лише 25. Ми опиняємося у Лондоні часів Великої депресії, в знайомому місці. І перші кого ми бачимо — Майкл і Джейн Бенкси (Бен Вішоу та Емілі Мортімер). Їхній будинок можуть забрати за несплату боргів, у яких родина опинилася після смерті дружини пана Бенкса молодшого. Проте в нього залишилося троє чудових дітей. За ними й буде приглядати наша няня, яка прилетіла до них на старому повітряному змії. А поки за дітьми пильно дивитиметься міс Попінс, батько із сестрою шукатимуть сертифікат на залишені дідом акції, щоби покрити борги.

Перше, про що варто сказати, — це можливий ефект дежавю. Якщо ви колись дивилися фільм 1964 року, то помітите в продовженні чимало рис оригіналу. Наприклад, пошук дороги додому, потрапляння у світ, де царює двовимірна анімація, а також подібні характери персонажів. Батько тут, як дві краплі води, схожий на Бенкса старшого, а його сестра взяла на себе роль матері (хоча, замість зборів феміністок, цього разу ми маємо збори робітників). Сажотруса Берта замінили ліхтарником Джеком (Лін-Мануель Міранда), а адмірал із гарматою так узагалі переїхав зі старого фільму. Хоча тут з’явився прихований антагоніст, якого ви, однаково, розкриєте за першою зустріччю. З цього випливають дві слабкі сторони.

Перша — простота. Сюжет чітко впорядкований і не містить у собі шокуючих поворотів. Через це деяким дорослим глядачам буде просто нудно. Друга слабка сторона — копіювання сюжету оригінальної картини. Нехай у продовження є деякі власні риси, але воно, здебільшого повторює фільм 1964 року. Для когось це може стати вирішальним чинником у разі вибору: “Йти на цей фільм чи ні?”

Але, як-то кажуть, не оцінюй книгу лише за її обкладинкою. Якщо зазирнути глибше, то можна побачити чимало сильних сторін цього фільму.

Насамперед, акторські роботи. Бен Вішоу, чий персонаж, мабуть, працюватиме потім у MI-6, досконало передав образ чоловіка, який переживає смерть своєї дружини. Емілі Мортімер проявила себе як сестра на яку завжди можна покластися. Самі діти також харизматичні та показують, що їм не однаково те, що коїться навколо них. Джулі Ендрюс, яка більше знайома глядачам роллю бабці з дилогії про ведмедя Падінгтона, виглядає приємним доповненням до зіркового касту. Завдяки цьому, у їхні слова можна повірити. Та й самі сценаристи постаралися грамотно прописати персонажів та їх переживання. Але попри це, головною зіркою фільму все ж залишається Емілі Блант. Мері Поппінс у її виконанні така ж неперевершена, як і минулого разу, коли роль виконувала сувора та харизматична Джулі Ендрюс. Не забудемо і про Меріл Стріп, яка в нашому дубляжі перетворилася на типову одеську мамцю. Однак це не є чимось поганим, швидше навпаки. Та й Колін Ферт, що грає директора банку, доставляє своїми елегантними вусиками.

Цікавий факт. В оригінальному дубляжі Вовка, якого наші герої зустрічають у вазі матері, озвучував сам Колін Ферт. А Джеремі Свіфт і Кобна Колдбрук-Сміт, які грають помічників директора, також озвучують помічників самого Вовка. Думаю, через це варто подивитися фільм в оригіналі.

Крім цього, у фільмі чудові музичні номери. Пісні веселі, передають суть сюжету й розповідають про персонажів. А хореографія дуже яскрава та добре вписується в атмосферу картини. Фінальну пісню взагалі можна на Оскар відправляти.

Ще у фільму відмінна візуальна складова. За бюджету в 130 мільйонів доларів, спецефекти виглядають пречудово. Але це не тільки всілякі 3D об’єкти. У фільмі також присутня барвиста двовимірна анімація. В епоху, коли майже всюди царюють три виміри, цей крок виглядає дуже сміливо й заслуговує поваги. До того ж, 2D органічно співіснує з людьми, які завітали до світу анімації.

І, наостанок, фільм вчить нас важливого уроку. Важливість родини важко переоцінити й під маскою людини, якій, здавалося б, можна довіряти, може опинитися звичайний бандит, якому хочеться наживи. Про це в картині навіть є ціла пісня.

У підсумку можна сказати, що фільм «Мері Поппінс повертається» міцно стоїть на ногах. Яскраві музичні номери, шикарна Емілі Блант, гарна двовимірна анімація та головна мораль, — тримають фільм від падіння. Звичайно, що через простоту та копіювання оригінального фільму багатьом буде нудно. Але все ж цей фільм рекомендується до сімейного перегляду разом зі своїми малими дітьми.